Постановка проблеми. З моменту оголошення в Україні воєнного стану Указом Президента України від 24 лютого 2022 року всі органи публічної влади розпочали функціонувати в особливому режимі. Відповідно до пункту 6 Указу на обласні, Київську міську державну адміністрацію, органи місцевого самоврядування (далі: ОМСВ) покладено обов’язок утворити ради оборони та забезпечити сприяння військовому командуванню у запровадженні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану[1].
З перших тижнів повномасштабного вторгнення Президент, Уряд та Верховна Рада України були стурбовані ситуацією, яка склалася і тому спрямували зусилля на посилення управління з центру, розширюючи повноваження органів виконавчої влади на місцях і відповідно – обмежуючи їх органам місцевого самоврядування. З цією метою на час воєнного стану глава держави створив в областях та районах тимчасові спеціальні органи – військові адміністрації. Мета їх створення зрозуміла: разом з військовим командуванням забезпечувати впровадження заходів воєнного стану, оборони, цивільного захисту, громадської безпеки і порядку. Вони були сформовані на основі обласних та районних державних адміністрацій.
Однак роль ОМСВ в період війни не можна недооцінювати, вони залишаються важливим механізмом в забезпеченні ефективного функціонування публічної влади та обороноздатності держави. Про це яскраво засвідчили дії ОМСВ в перші дні широкомасштабного вторгнення російської федерації в Україну. На них було покладено завдання створення добровольчих формувань територіальних громад відповідно до Закону України «Про основи національного спротиву». Це також створення блокпостів, захисних споруд та інших умов для ефективної діяльності добровольчих загонів[2].
Там де не було бойових дій ОМСВ активно включилися у волонтерську діяльність та допомогу Збройним Силам України. Є багато прикладів, коли вони самі ініціювали волонтерський рух, інші – активно сприяли йому на рівні територіальних громад (далі: ТГ).
Переважна більшість представників ОМСВ залишались на місцях та організували життєдіяльність територіальних громад у нових умовах. Маємо не багато випадків, коли депутати, голови громад розгубилися і не взяли на себе відповідальність за важливі для людей рішення, переїхали у безпечні місця. Тому є всі підстави вважати, що місцеве самоврядування (далі: МСВ) успішно справляється з новими викликами в умовах воєнного стану. Варто додати, що одна із причин злагодженої та оперативної реакції на екстремальні умови – це децентралізація та розширення повноважень на місцях, які були, хоча і не в повній мірі, запровадженні в останні роки.
Важливим є те, що навіть в умовах війни, саме МСВ та функціонування ОМСВ сприяє формуванню, функціонуванню і вдосконаленню локальної системи охорони і захисту прав і свобод людини і громадянина, завдяки чому формуються та рельєфно виокремлюються одні з найважливіших функцій МСВ – правозахисна і правоохоронна[3]. Це відбувається передусім тому, що ОМСВ знаходяться найближче до людини (члена ТГ) та її потреб, а тому здатні надати їй першу необхідну допомогу.
В перші дні війни саме ОМСВ стали основним центром охорони та захисту цивільного населення. Це зумовлено тим, що в різних регіонах країни були різні виклики, якщо на Півночі, Півдні та Сході – це стримування військ агресора, то на Заході (особливо в областях, що межують з країнами Європейського союзу) це безпрецедентна кількість осіб, що шукали притулку. Додаткові функції, які випали на долю місцевої влади у перші дні війни, стосувалися великого напливу внутрішньо переміщених осіб. ОМСВ повинні були організували реєстрацію відповідного статусу, видачу довідок і за допомогою членів громад налагодили процес розміщення людей, які покинули свої оселі. Для того, щоб проілюструвати масштабність проблеми звернемося до статистики. У м. Львові у довоєнний період проживало 717 тис. мешканців, у березні кількість осіб зросла до 2 млн., а за перший місяць війни Львівська область прийняла 5 млн. тимчасово переміщених осіб.
Як до війни, так і після оголошення воєнного стану рівень довіри громадян до ОМСВ постійно зростає. Про це яскраво свідчать результати соціологічного дослідження проведеного Міжнародним республіканським інститутом (IRI)[4]. Предметом дослідження була оцінка думок містян, — від їх загальних настроїв до сприйняття дій місцевої влади та ставлення до відбудови. Результати дослідження, яке зафіксували настрої українців під час повномасштабного вторгнення, приємно здивувало — адже виявилось, що жителі Києва та 20 обласних центрів потужно підтримують своїх мерів навіть після дуже складної зими та умов воєнного стану. Також більшість містян схвально оцінює діяльність міських рад, найвищий ступінь довіри виявили жителі Харкова (73%), Хмельницького (69%), Луцька (68%), Вінниці (67%), Івано-Франківська (62%). Особливістю актуальних настроїв опитаних стала висока доля тих, хто планує залишитися у своєму місті після війни. Переконлива більшість українців бачить майбутнє своєї країни обнадійливим, однак відсоток таких людей відрізняється у кожному місті.
За три десятки років існування МСВ в Україні сформувалася достатньо усталений механізм функціонування ОМСВ, практично завершувалася реформа децентралізації публічно-владних повноважень. Проте політично-соціальна реальність, що зумовлена повномасштабним вторгненням держави-агресорки на територію України свідчить про суттєві недоліки, що демонструють низький рівень законопроектних та законотворчих робіт, високий рівень їх узагальнення, декларативності і формалізму, внутрішньої суперечливості та відвертого нівелювання інтересами територіальної громади та її членів, що напряму і негативно впливають на порядок реалізації органами самоврядування своїх повноважень, включаючи й сферу захисту прав і свобод людини в межах локального соціуму. Вказане особливо десонується з тим фактом, що Україна живе у стані війни не з 24 лютого 2022 року, а з часу анексії Криму та війни на Сході держави, тобто протягом восьми років від 18 березня 2014 року.
Досвід України в контексті правового регулювання забезпечення функціонування ОМСВ під час війни є унікальним і створює суттєву основу для можливості удосконалення системи унормування юридичних приписів у досліджуваній сфері з превентивною метою.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Не дивлячись на те, що за всю історію існування людства було проведено більше ніж дві тисячі воєн, а стан конфліктів та збройної агресії є характерним для багатьох регіонів, все ж ми не можемо вказати, що проблему ролі та значення МСВ в період військових конфліктів і зокрема особливостей правового регулювання їх функціонування, аналізували багато науковців. Нам вдалося знайти декілька праць, які тільки опосередковано розглядають цю проблематику. Зокрема вони присвячені операцій НАТО в Афганістані та ролі цивільно-військових відносин у період кризи (Zanfir F.)[5], а також ролі місцевої влади як інституту сектора безпеки в постконфліктних країнах (Demir C. K.)[6]. Певні дослідження також стосуються співпраці армії США з громадськими інституціями та місцевими громадами приймаючої африканської країни під час боротьбі з терористичними і релігійними екстремістами (Celestino P.)[7].
Натомість питання особливостей функціонування ОМСВ і зокрема правового регулювання їх діяльності, стало в силу необхідності предметом наукових досліджень вітчизняних вчених – юристів. На особливу увагу заслуговують праці Михайла Баймуратова та Бориса Кофмана[8], Олександра Батанова[9], Анатолія Зайця[10], Юрія Ключковського[11], Ігоря Коліушка[12]. Саме їх наукові висновки в досліджуваному питанні були покладені в основу цієї статті. Також були проаналізовані праці вчених, які досліджували проблему особливостей функціонування органі влади в екстремальних умовах, зокрема війни[13].
Мета статті полягає в комплексному теоретичному узагальненні та аналізі особливостей правового регулювання діяльності ОМСВ в період воєнного стану в Україні, виробленні конкретних пропозицій щодо удосконалення законодавства, що регулює відповідну сферу владно – правових відносин.
Виклад основних положень. Згідно Конституції в Україні визнається і гарантується МСВ (стаття 7), а народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та місцевого самоврядування (стаття 5). Відтак ОМСВ наділені такими ж конституційними повноваженнями як й інші органи публічної влади. Тому при прийнятті законів вони не можуть бути припиненні чи скасовані. Щодо їх звуження, то воно може бути виправдане легітимною метою – гарантування безпеки людей. Як слушно зазначає Ю. Ключковський, дії демократичних інститутів та процедур можуть бути звужені, проте не ліквідовані в умовах правової держави, а дії суб’єктів владних повноважень не можуть бути свавільними (не передбаченими законом)[14]. В період воєнного стану такі дії часто є невиправданими з точки зору легітимної мети. Саме на звуження повноважень були спрямовані прийняті Верховною Радою України два законопроекти № 7153 та 7269, які що правда не були підписані Президентом України. У цьому випадку глава держави дослухався до думок експертів та представників громад, що призвело до нової вдосконаленої редакції законопроекту, який згодом вступив у дію у формі Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо функціонування державної служби та місцевого самоврядування в період дії воєнного стану» від 12 травня 2022 року.
До прийняття цього Закону діяльність ОМСВ в умовах війни в законодавстві України фактично не регламентувалися системно і комплексно в будь-якому спеціальному законодавчому документі. Окремі питання профільного характеру частково вирішувалися Законами України «Про основи національного спротиву» від 16 липня 2021 року, «Про національну безпеку України» від 21 червня 2018 року, «Про правовий режим воєнного стану» від 12 травня 2015 року, «Про військово-цивільні адміністрації» від 3 лютого 2015 року, «Про оборону України» від 6 грудня 1991 року, «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року.
Прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо функціонування державної служби та місцевого самоврядування в період дії воєнного стану» мав на меті забезпечити належне та безперервне функціонування ОМСВ в період воєнного стану, надати їм змогу приймати оперативні рішення для забезпечення життєдіяльності громад, збільшити повноваження сільського, селищного, міського голови громади, де не ведуться бойові дії та не утворена військова адміністрація. Закон також врегулював питання діяльності військових адміністрацій населених пунктів.
Так, відповідно до Закону, сільський, селищний, міський голова набуває додаткові повноваження. Він зокрема може приймати одноосібні рішення в таких напрямках: передача коштів з місцевого бюджету на потреби Збройним Силам України; створення установ для надання безоплатної первинної правової допомоги; боротьба зі стихійними лихами та епідеміями; поводження з небезпечними відходами; звільнення земельних ділянок комунальної власності від незаконно розміщених тимчасових споруд; обстеження будівель і споруд пошкоджених внаслідок бойових дій; демонтажу будівель і споруд, які за результатами обстеження визнані аварійно небезпечними і такими, що становлять загрозу життю людей.
Рішення, прийняті сільським, селищним, міським головою набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо цими рішеннями не встановлено пізніший термін набрання ними чинності, та невідкладно доводяться до відома жителів відповідних ТГ[15].
Законом також передбачено, що у разі наявності фактів порушення сільським, селищним, міським головою відповідної ТГ під час реалізації Конституції чи законів України начальник обласної військової адміністрації за погодженням з Генеральним штабом Збройних Сил України порушує перед Президентом України питання про утворення військової адміністрації населеного пункту (населених пунктів).
У районі, області військові адміністрації утворюються у разі нескликання сесії відповідно районної, обласної ради у встановлені Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» строки або припинення їх повноважень згідно із законом, або для здійснення керівництва у сфері забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку (ч. 4 с. 4 Закону). Військові адміністрації населених пунктів, районні, обласні військові адміністрації здійснюють свої повноваження протягом дії воєнного стану та 30 днів після його припинення чи скасування.
Цитований Закон передбачає можливість зупинення діяльності (а отже, здійснення повноважень) окремих органів місцевого самоврядування з можливим поновленням їх діяльності (здійснення повноважень) після закінчення воєнного стану. Важливо, що Закон не передбачає припинення повноважень цих органів (тобто припинення їх існування), що частково суперечить статті 78 та 79 Закону України «Про місцеве самоврядування», який передбачає можливості дострокового припинення повноважень місцевої ради чи голови ТГ[16].
Прийняті зміни до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» загалом позитивно вплинуло на процес регулювання діяльності ОМСВ в період воєнного стану. Однак вони охопили не всі сфери функціонування МСВ, а деякі їх положення потребують уточнення та узгодження з іншими нормами законодавства.
По-перше, в Законі відсутній чіткий алгоритм дій ОМСВ та їх посадових осіб під час оголошення воєнного стану. В першу чергу це стосується тих територій, які перебувають в зоні бойових дій та окупації. Зокрема, щодо можливості евакуації населення з цих територій. Закон не містить окремих положень щодо правил поведінки для ОМСВ на тимчасово окупованих територіях, у зоні розмежування та на інших неокупованих територіях.
По-друге, законодавчо неврегульованим є питання повноважень військових адміністрацій та їх взаємодії з інституціями громадянського суспільства, особливо волонтерськими організаціями. Як показав досвід першого року війни неузгодженість дій органів публічної влади на місцях та ТГ перешкоджала наданню швидкої та ефективної допомоги Збройним Силам України. Так з метою координації дій між волонтерськими організаціями та органами публічної влади виникла необхідність створення спільних веб-платформ. Перші кроки у цьому напрямку вже зроблені.
По-третє, Законом передбачена спрощена процедура прийняття та звільнення державних службовців та службовців ОМСВ. Так частина 5 статті 10 цього Закону передбачено, що у період дії воєнного стану особи призначаються на посади державної служби, посади в ОМСВ, посади керівників суб’єктів господарювання державного сектору економіки, комунальних підприємств, установ, організацій керівником державної служби або суб’єктом призначення, сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради, начальником відповідної військової адміністрації без публічного конкурсного відбору, Крім цього претендент на зазначені посади не подає декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або МСВ, передбачену Законом України «Про запобігання корупції» та документ про підтвердження рівня володіння державною мовою відповідно до Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Це породжує певні ризики, і зокрема, непотизм – можливість призначати на посади «зручних» і звільняти «незручних» людей, що прямо пов’язано з політичною корупцією.
По-четверте, законодавством України, в тому числі згадуваним Законом залишається неврегульованим питання обов’язкового фінансування діяльності ОМСВ в період воєнного стану. Це породжує ризики обмеження їх фінансування державними органами влади. Саме на це була спрямована Постанова Кабінету Міністрів України № 590 «Про затвердження порядку виконання повноважень Державною казначейською службою в особливому режимі в умовах воєнного стану». Звісно, що на період війни змінилися пріоритети витрат – на перше місце стали видатки, які сприяють обороноздатності країни. Однак, документ був настільки суперечливий, що його за 4-5 місяців змінювали 14 раз[17]. Аналогічною є позиція Уряду щодо перерозподілу податку на доходи фізичних осіб (далі: ПДФО), який сплачували військовослужбовці в бюджет громад. Вже з 1 жовтня 2023 року Уряд за ініціативи Міністерства фінансів затвердив перерахування цього податку в бюджет держави. Проект бюджету на 2024 рік також передбачає перерозподіл ПДФО з місцевих бюджетів до державного. Руйнування бюджету децентралізації приховує в собі серйозні ризики, як зазначають експерти впродовж наступних 15 місяців місцеві бюджети можуть втратити доходи на суму 119, 5 млрд. грн.[18]. Не вдаючись у всю складність цієї проблеми переконаний в тому, що гарантуючи фінансову безпеку ТГ центральна влада тим самим закладає гарантії безпеки держави загалом.
По-п’яте, невизначеними є підстави, за яких Президент може звернутися до Верховної Ради щодо передання повноважень місцевого самоврядування громади військовій адміністрації населеного пункту (частина 2 статті 10 Закону); неясним є припис частини третьої цієї ж статті щодо підстав переходу повноважень обласної чи районної ради до відповідної військової адміністрації (у всіх випадках утворення військової адміністрації чи лише за додаткових умов, зокрема, відповідного рішення Верховної Ради). У цьому контексті виникає два запитання, які потребують відповіді. 1) Які дії чи бездіяльність ОМСВ можна вважати достатньою підставою зупинення їх діяльності? 2) Якою є процедура такого припинення? Ці питання є насправді важливими, оскільки, як ми вже зазначали, повноваження ОМСВ є визначенні Конституцією та законами України, тому встановлення факту не можливості здійснення цих повноважень вимагає спеціальної процедури.
По-шосте, Закон не регулює питання щодо тимчасового призупинення повноважень сільського, селищного, міського голови. Законодавством передбачено лише дострокове припинення повноважень, підстав якого містяться в частині 1 статті 79 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Це можливо у разі: 1) його звернення з особистою заявою до відповідної ради про складення ним повноважень голови; 2) припинення його громадянства; 3) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього; 3-1) набрання законної сили рішенням суду про притягнення його до відповідальності за правопорушення, пов’язане з корупцією, яким накладено стягнення у виді позбавлення права займати посади або займатися діяльністю, що пов’язані з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування; 3-2) набрання законної сили рішенням суду про визнання його активів або активів, набутих за його дорученням іншими особами або в інших передбачених ст. 290 Цивільного процесуального кодексу України випадках, необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави; 4) відкликання з посади за народною ініціативою; 5) визнання його судом недієздатним, безвісно відсутнім або оголошення таким, що помер; 6) його смерті[19]. Таким чином, «самоусунення» («самостійна «відставка») сільських, селищних, міських голів, їх заступників та секретарів, які опинилися на тимчасового окупованих територіях не відповідає вимогам законодавства. Вказане ставить під первинну загрозу життя і здоров’я цих осіб.
Висновки. Досвід, набутий Україною за час війни, демонструє беззаперечну перевагу самоорганізації населення перед централізованим управлінням. Центральна влада не зможе перебрати на себе функції ОМСВ і виконувати їх так само ефективно. Ще напередодні війни рівень довіри до місцевої влади серед громадян був одним із найвищих в порівнянні з іншими інституціями. За останній час, коли люди все більше взаємодіють з місцевою владою, оскільки вона найбільше наближена до них, це ставлення лише укріпилось. Тому ідея припинення (скасування) повноважень ОМСВ чи довільне їх звуження навіть в період війни – це антиконституційні рішення, які становлять загрозу національній безпеці країни. Призупинення чи звуження їх повноважень можливе лише в екстраординарних випадках, коли з’являється пряма загроза життю та безпеці громадян, які перебувають на території ведення бойових дій чи окупації. У будь-яких інших випадках це можливо лише після вмотивованого рішення суду.
МСВ є такою ж конституційною конструкцією, як і державна. В Конституції України достатньо чітко прописаний статус ОМСВ, зокрема їх функції та повноваження, які вони виконують в мирних умовах. Тому внесення змін до конституції щодо питання функціонування ОМСВ видається недоцільним. Додаткового законодавчого регулювання потребують питання функціонування ОМСВ в період війни. Саме цим було обумовлено прийняття Закону України «Про прийняття змін до деяких законі України щодо функціонування державної служби та місцевого самоврядування у період дії воєнного стану», на основі якого були внесенні суттєві доповнення до Закону України «Про правовий режим воєнного стану». Цей законодавчий акт має особливе значення для конституційного правопорядку, він є своєрідним доповненням Конституції України, дія якого актуалізується в період війн.
Не дивлячись на суттєвий прогрес у питання правового регулювання діяльності ОМСВ в період воєнного стану, окремі положення законодавства потребують доповнення та уточнення:
- законодавство повинно містити норми щодо алгоритму дій ОМСВ під час оголошення воєнного стану на тимчасово окупованих територіях, у зоні розмежування та інших неокупованих територіях.
- законодавчого врегулювання потребує питання повноважень військових адміністрацій та їх взаємодії з інститутами громадянського суспільства, яке б забезпечило злагодженість дій в наданні ефективної допомоги Збройним Силам України та протистоянню збройній агресії.
- необхідно відмовитись від спрощеної процедури призначення та звільнення державних службовців та службовців органів самоврядування, зокрема, необхідно відновити конкурси на вакантні посади та заповнення декларації особи передбачену Законом України «Про запобігання корупції».
- спеціального правового регулювання вимагає фінансова сфера діяльності МСВ в умовах війни. Позиція державних органів влади у цьому питанні має бути першочергово спрямована на забезпечення інтересів ТГ і максимально виваженою щодо перерахування коштів місцевого бюджету до державного.
- в законодавстві необхідно передбачити виключні підстави зупинення чи звуження повноважень органів самоврядування, а також відповідну процедуру їх здійснення на тих територіях, які не перебувають в зоні бойових дій.
- законодавчого врегулювання вимагає питання можливості самоусунення службовців ОМСВ, якщо виконання покладених на них обов’язків загрожує їх життю та безпеці.