Після Революції Гідності минуло уже чотири роки, чому, на Вашу думку, Верховна Рада України досі не прийняла нового закону про статус державної мови?
Ганна Гопко, народний депутат України, Голова Комітету Верховної Ради України у закордонних справах:
Очевидно, депутатам бракувало політичної волі. Одні вважають, що питання мови взагалі не важливе. Інші, всупереч дуже тривожним аналітичним даним про обсяги витіснення української мови з багатьох суспільних сфер, вважають, що вона і так усюди нормально почувається. Є, звісно, і явні чи приховані українофоби в парламенті, які хочуть продовжувати русифікацію і поставити наступне покоління перед доконаним фактом, як це сталося в Білорусі.
Але найбільша проблема в тому, шо на багатьох політиків (у т. ч. високих посадовців) і досі діють московські міфи, буцімто закон про державну мову розколе суспільство, викличе обурення російськомовних і тому подібне. Насправді, це не так. Соціологічні опитування 2017 року засвідчують, що 2/3 українців підтримують кроки на захист і зміцнення державної мови і вважають, що держава має гарантувати надання українською мовою послуг у публічних сферах. Українці в усіх регіонах (у т. ч. величезна частина російськомовних українців) виступають за такі кроки держави, і звісно, ніяких протестів і розколів не буде. Буде традиційний штучний шум промосковських сил і окремих медіа, який швидко вляжеться після прийняття закону.
Ігор Гузь, народний депутат України, Заступник голови Комітету Верховної Ради України у закордонних справах:
Визнання неконституційності «закону Колесніченка-Ківалова» – це фактично непоганий привід для того, аби значно кращий закон зайняв його нішу. До цього рішення, ймовірно, не приймалося виключно із політичних причин. Потрібно визнати, що питання внесення та підтримки законопроектів у стінах ради залежить від багатьох політичних та бюрократичних чинників. Можливо десь не було політичної волі для цього. Зараз суспільна увага та своєрідне «вікно» більше сприяє прийняттю 5670-д.
Микола Княжицький, народний депутат України, Голова Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності:
Ще на початку червня 2017 року законопроекти були розглянуті відповідно до Регламенту Верховної Ради України Комітетом з питань культури і духовності та очікували розгляду парламентом у першому читанні. Водночас той факт, що законопроекти так і не були обговорені в пленарній залі, може свідчити про відсутність політичної волі для такого голосування.
Рішення Конституційного Суду щодо визнання неконституційним так званого «закону Колесніченка-Ківалова», безумовно, активізувало обговорення питання прийняття нового закону. Крім того, зараз це вже не просто популіські гасла, а й реальна необхідність, так як втрата чинності попереднього закону через визнання його неконституційним не відновлює автоматично дію норми, яка існувала до цього. Тобто сьогодні питання використання державної мови і мов національних меншин регулюється виключно статтею 10 Конституції України, у якій, до речі, йдеться про спеціальний закон про мови. І це логічно, бо Конституція не може детально врегулювати використання мов в усіх сферах. В результаті, ми маємо «правові діри», як наприклад в Законі України «Про рекламу», в інших законодавчих актах, де на даний момент взагалі відсутні норми, які б регулювали використання мови у відповідній сфері.
Іван Крулько, народний депутат України, Голова підкомітету з питань державного фінансового контролю та діяльності Рахункової палати Комітету Верховної Ради України з питань бюджету:
Було чимало штучних перешкод. Це різного роду спекуляції та лякалки на мовну тему, поширення міфу, що «питання мови не на часі». Згадайте лишень заяви РФ, Угорщини та Румунії стосовно мовної статті закону про освіту. Крім того, аргументом була теза, що Конституційний суд не дав висновку щодо конституційності «закону Колесніченка-Ківалова».
Заважала також відсутність порозуміння між фракціями у баченні мовної політики та робота «русского міра» у парламенті через свою 5-ту колону.
Я радий рішенню Конституційного суду. Бо реалії українського парламенту такі, що через «кнопкодавство» та порушення процедури голосування можна прийняти будь-який закон. І цим грішать майже всі фракції. І гордий, що депутати від «Батьківщини» до списку «кнопкодавів» не входять, бо жодного разу не «кнопкодавили».
Ірина Подоляк, народний депутат України, Перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності:
На жаль, все залежить від політичної волі не тільки парламенту. У мене є стійке переконання, що Президент Порошенко не готовий до ухвалення цього законопроекту. Я боюся політизації цього питання.
Оксана Юринець, народний депутат України, Голова підкомітету з питань регіонального і транскордонного співробітництва між Україною та країнами ЄС Комітету Верховної Ради України з питань європейської інтеграції:
Завжди це питання вважалося недоторканим. Але цей парламент «торкнувся» багатьох табу. Це стосується і, наприклад святкування Різдва Христового 25 грудня. Саме ця Верховна Рада зробила 25 грудня вихідним днем. Це стосується і декомунізаційного пакету законів. Закон про мову – продовження процесу десовєтизації. Мовне питання часто ставало інструментом маніпулювання українців та їхніх поглядів. Надмірна політизація цього питання призводила до виникнення суперечок у суспільстві. А після Революції Гідності ми не можемо собі дозволити ще раз провокувати суспільство. Тому філософія нового закону повинна бути продуманою, а завдання парламенту – провадити виважену політику в цьому напрямку.
Чи бачите Ви сьогодні готовність в залі парламенту врегулювати на законодавчому рівні статус державної мови?
Ганна Гопко:
На мою думку, це обов’язок Верховної Ради. Адже після того, як Конституційній Суд 28 лютого нарешті визнав неконституційним ганебний «закон -Колесніченка- Ківалова», утворився правовий вакуум. Статті 10 і 92 Конституції України чітко вказують, що питання застосування мов визначається лише законами. І перш за все важливо врегулювати порядок застосування української мови, наповнити її реальний статус державним змістом.
Прийняття низки точкових законодавчих норм на захист державної мови в радіомовленні, освіті, державній службі тощо засвідчили, що в парламенті є більшість, що підтримує українську мову.
Ігор Гузь:
Загальна кількість авторів законопроекту 5670-д (76) свідчить про те, що у Верховній Раді є чимало народних депутатів із різних політсил, зацікавлених у тому, щоб посилити роль української мови у інформаційному просторі та мас-медіа. Проте на сьогодні я не готовий сказати, що ухвалення одного із них (чи якоїсь модифікованої версії) буде легким. Є питання до позиції частини нардепів. Окремі персони і навіть фракції спекулюють на захисті прав нацменшин чи так званої російськомовної «меншини», щоб здобути собі більше електоральних балів. Чи будуть вони підтримувати посилення української? Думаю, що ні. Також потрібно зважати і на проблеми із відвідуванням. Тому, не готовий зараз сказати, що зібрати достатню кількість голосів у залі за якийсь із законопроектів буде дуже легко.
Микола Княжицький:
Мабуть, більш точно відповісти на це запитання зможуть керівники депутатських фракцій та груп у Верховній Раді України. Як громадянин я вірю, що кожен народний депутат України розуміє необхідність прийняття закону про державну мову, а з урахуванням тієї ситуації, в якій перебуває наша країна зараз, і значення законодавчого врегулювання і утвердження статусу державної мови. Як політик я розумію, що мовне питання є непростим і дуже часто використовується для різного роду маніпуляцій та провокацій. Але я переконаний, що в парламенті є достатньо раціональних депутатів, які рішуче налаштовані натиснути кнопку «за» та підтримати законопроект щодо статусу державної мови, яку б назву він не мав.
Іван Крулько:
Цей склад парламенту має унікальний шанс нарешті врегулювати статус державної мови в Україні і захистити її, як це було у Польщі та Литві у 1990-их. Зараз там уже нікого не дивує, що державна мова – панівна в усіх сферах: освіті, культурі, ЗМІ, бізнесі, науці.
На жаль, на початку 1990-их українські політики допустились помилки, коли пішли на поступки і компроміси у питанні мовної політики, національно-патріотичного виховання, шанування героїв та пам’яті. Як наслідок, всі ці роки українська мова в Українській державі почувала себе як емігрантка у приймах, а не як у себе вдома. Бо через різного роду спекуляції, що «українське» низькопробне і його ніхто не читатиме і не дивитиметься тощо, та міфи про наступ на права нацменшин йшло зросійщення України…
Настав час виправляти помилки і захистити державну українську мову, яка чи не вперше має шанс відстояти свої права у своїй державі, відновити історичну справедливість і об’єднати націю. Прикро, що усвідомлення цього прийшло для багатьох так пізно – у час війни з РФ, яка окупувала частину Донбасу та анексувала Крим.
Ірина Подоляк:
Я думаю, що є. Беручи до уваги, що за закон про освіту, в якому врегульовувалося питання мови освіти, проголосувало 255 народних депутатів, можна припустити, що така ж кількість депутатів і проголосує за законопроект 5670-д. Українці не пробачать цьому парламенту, якщо такий ключовий для державної суверенності законопроект не буде ухвалений. Важливо прийняти реальність, що без урегулювання мовного питання у правовій площині, під тиском іншомовного інформаційного поля Україна ризикує втратити одну з рис своєї ідентичності, і цього разу вже не тільки етнічної чи національної, а державної.
Оксана Юринець:
Так, є. Є і готовність, і бажання,. Це підтверджує навіть кількість співавторів законопроекту про українську мову. Він об’єднав майже сотню депутатів із різних фракцій. Нас інколи запитують, хіба вам не все одно якою мовою говорити? Ми у такому випадку переадресовуємо це питання тим, хто нас запитує, і тоді всі питання відпадають. Думаю, справжній результат прийнятий законопроект принесе років за 20. У тамтешнього покоління точно вже не виникатиме питання, якою мовою мають розмовляти в Україні.
Який з уже внесених до парламенту законопроектів, на Вашу думку, має найбільші перспективи щодо прийняття?
Ганна Гопко:
Дуже важливо об’єднати всі сили навколо єдиного законопроекту, босили, які хочуть залишити відкритими шлюзи зросійщення, неминуче спробують розпорошити голоси між різними законопроектами, щоб усі їх провалити.
Я цілком солідарна з численними громадськими й експертними організаціями, а також профільним комітетом Верховної Ради, які вважають, що найкращим є законопроект «Про забезпечення функціонування української мови як державної» № 5670-д, і саме він має бути взятий за основу при голосуванні в першому читанні. Адже, по-перше, він охоплює найбільше сфер суспільного життя і містить краще виписані механізми контролю й відповідальності за порушення. По-друге, це закон саме про державну мову, він мінімально торкається інших мов, і це – європейський підхід, приймати саме закон про державну чи офіційну мову, а не про всі мови одразу. По-третє, цей закон має найбільше число співавторів і не є проектом окремої партії чи групи. Його внесли 76 народних депутатів – членів 6 фракцій та груп і позафракційних. Тому кожна парламентська сила може вважати його своїм і водночас спільним, об’єднуючим документом. По-четверте, він уже доопрацьований комітетом з урахуванням найкращих норм різних законопроектів. І по-п’яте, він має найширшу підтримку – від провідних університетів до міністерств гуманітарного блоку. Тому логічно саме проект 5670-д прийняти в першому читанні. А далі вже вносити до нього поправки, щоб усунути якісь недоліки чи досягти політичних компромісів і забезпечити його прийняття.
Ігор Гузь:
Я став співавтором № 5670-д, адже бачу в ньому найкраще виписані та найбільш значні зміни у чинному законодавстві. Я вважаю, що Українська держава повинна забезпечувати максимальне сприяння саме українській мові, при цьому не порушуючи права нацменшин і вже чинне законодавство. Але, треба визнати, що навколо прав нацменшин ми бачимо чимало спекуляцій, певний тиск і провокації із-за кордону. Піддаватися на це ми не маємо права.
Іван Крулько:
Це громадський законопроект «Про забезпечення функціонування української мови як державної» (№ 5670-д). Він захищає державну мову, врегульовує законодавчо її статус і разом з тим не ображає жодну із інших мов. На сьогодні його підписало вже близько 80 депутатів із різних фракцій, які відмовились від своїх законопроектів (№ 5670, 5669 та 5556), щоб не розпорошувати голоси і нарешті прийняти потрібний для нашої держави закон про державну мову.
Микола Княжицький:
Комітет з питань культури і духовності є головним комітетом при підготовці законопроектів про мову до розгляду в залі. Як Голова цього Комітету, можу сказати, що народні депутати – члени Комітету готові активно працювати до другого читання у разі прийняття Верховною Радою України будь-якого з існуючих на сьогодні законопроектів. Нагадаю, що їх є чотири. Кожен із законопроектів підписаний великою кількістю народних депутатів України. Зрозуміло, що жоден з них не є абсолютно ідеальним і потребує уточнень в процесі підготовки до другого читання, але, тим не менш, кожен закладає гарантії функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя. Як на мене, потрібно розуміти, що країна, яка перебуває в стані воєнного конфлікту та гібридної війни з агресором, не може дозволити собі через дрібні неузгодженості окремих політиків чи політичних сил «провалити» голосування за такий вкрай важливий закон. Саме тому при Комітеті з питань культури і духовності протягом тривалого часу працювала робоча група, яка підготувала законопроект 5670-д. Саме цей законопроект був внесений до Верховної Ради народними депутатами – членами Комітету з питань культури і духовності та підтриманий іншими парламентарями як компромісний. Але остаточне рішення щодо підтримки того чи іншого законопроекту приймає виключно сесійна зала і не залежно від того, який із законопроектів буде ухвалений в першому читанні, наш Комітет готовий над ним працювати, щоб до другого читання ми отримали справді якісний документ.
Ірина Подоляк:
Очевидно, що найбільші перспективи прийняття має Проект Закону №5670-д про забезпечення функціонування української мови як державної від 09.06.2017. Цей проект напрацьовувався громадськими активістами протягом тривалого часу, пройшов активні обговорення. Більше того, його підписало 76 народних депутатів з різних фракції («БПП», «Народний фронт», «САМОПОМІЧ», «Батьківщина», «РПЛ»), а також позафракційні депутати.
Оксана Юринець:
Парламент – це своєрідна законотворча платформа, завдяки якій суспільство має можливість впливати на процес творення норми права. Наявність декількох законопроектів про мову свідчить про підвищений інтерес суспільства до цього питання. І, щонайменше, дасть можливість професійно врегулювати статус державної мови. Щодо Вашого питання, то найбільші перспективи щодо прийняття має той, у якого є найбільше співавторів. Чесно кажучи, найважливіше було почати дискусію, і ця каденція Верховної Ради України, переконана, повинна у цьому питанні поставити крапку.
Назвіть, будь ласка, найбільш необхідні законодавчі норми, що потребують прийняття та зможуть реально підвищити рівень забезпечення належного статусу української мови як державної?
Ганна Гопко:
Має бути дотриманий головний принцип: у будь-якій публічній сфері на всій території України кожен має гарантовано отримувати послуги чи інформацію державною мовою. Власне, це записано і в 10 статті Конституції і саме це докладно розписано законопроектом 5670-д. Якщо людина звертається українською про працівника органу влади, залізниці чи ресторану, вона має гарантовано отримати відповідь українською. Це саме стосується меню, маркування товарів і так далі. Це, звісно, не означає заборони на індивідуальне обслуговування іншими мовами за згодою обох сторін, законопроект прямо про це вказує. І тим більше закон жодним чином не регулюватиме мову приватного спілкування. Все інше – це суто технічні речі, закон має просто виписувати, в який саме спосіб гарантується державний статус української мови, і це мають бути не декларації, а конкретні дієві механізми.
Ігор Гузь:
Потрібно чітко та юридично грамотно стимулювати переважання української мови у всіх видах мас-медіа, кіноіндустрії, книговиданні, рекламі тощо. Головна проблема в тому, що, попри певні популістичні заяви так званих «захисників російської мови», ця мова в багатьох галузях переважає над українською.
Хто ж, як не українські органи влади, повинен забезпечити найпотужнішу підтримку української мови? Ми не говоримо про якісь переслідування чи дискримінацію нацменшин. Проте кожен громадянин України, незалежно від походження, повинен на достатньому рівні володіти українською.
Ми говоримо теж і про підтримку українського інформпродукту, субтитрування, квоти у медіа тощо. Якщо це все послідовно втілювати, ми суттєво підтримаємо саме наш інформаційний простір.
Спілкування українською мовою буде обов’язковим в усіх публічних сферах, а також в оформленні документів, усіх медіа, реклам, різних вивісок. І кіно будуть знімати лише рідною мовою. І для громадських організацій та партій ця норма буде обов’язковою.
Ми можемо володіти багатьма іноземними мовами, але розмовляти – українською і сприяти розвитку української нації. До нас приїжджають іноземці вчитися, і вони розуміють, що треба вивчити українську мову. А чому українець не може? Може – треба тільки захотіти!
Микола Княжицький:
Поки не буде підтримки мови, доти Україна не зможе бути ефективною європейською країною. Тому новий закон про мову повинен чітко регулювати використання державної мови в усіх сферах суспільного життя. Інша справа, що тема мови жодним чином не повинна провокувати розбрат в суспільстві, закон повинен бути жорстким, мають бути передбачені санкції, але він повинен бути логічним. Наприклад, я не переконаний, що ми повинні дозволяти друк тільки українською мовою, тому що у нас є багато національних меншин. Те саме стосується використання мови на телебаченні чи в освітньому процесі. Оскільки намагання подолати русифікацію і використання при цьому радикальних методів може мати абсолютно негативні результати. Тобто нам потрібен такий закон про мову, який враховуватиме і права національних меншин, і гарантуватиме використання державної мови. Я вірю, що саме такий закон ми і приймемо, а мовне питання більше не стоятиме на порядку денному в Україні.
Іван Крулько:
Закон про державну мову має, насамперед, захистити українську мову від упослідження та запобігти зросійщенню України. Цей закон не має обмежувати будь-які мови. Він має бути не проти когось, а за те, щоб українська мова, як державна, посіла належне місце в Українській державі. Бо всі роки незалежності, на жаль, саме державна мова була упослідженою в Україні.
Я не проти російської мови, але я хочу, щоб Українська держава пошанувала свою мову. Бо більше ніхто у світі не захистить українську мову, як ми самі. Це наш обов’язок. І це позиція «Батьківщини». Тому ми братимемо активну участь у процесі законотворення, аби цей закон був сильним, європейським і повною мірою відповідав усім міжнародним стандартам.
Він має забезпечити використання української в усіх сферах і надати можливості громадянам повною мірою отримувати інформацію та послуги державною мовою. А ще закон має передбачати ефективні механізми контролю за його виконанням.
Ірина Подоляк:
Цей проект Закону спрямований на регулювання порядку застосування української мови як державної у публічних сферах суспільного життя. Дія цього Закону не поширюватиметься на сферу приватного спілкування між особами. Українська мова має бути обов’язковою під час застосування у діяльності органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, державних і комунальних підприємств, установ та організацій. Держава має забезпечити всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя: в освіті, науці, в пресі, на телебаченні та радіо, у книговиданні, на транспорті, у сфері послуг тощо. Обов’язково мають бути затвердженні стандарти державної мови, зокрема: правопис української мови; стандарти української термінології; стандарти транскрибування і транслітерації; стандарти української мови жестів для спілкування з людьми, які мають порушення слуху. Окрім того, мають існувати дієві механізми захисту державної мови.
Оксана Юринець:
Щодо рівня забезпечення належного статусу, то українська мова має бути обов’язковим засобом спілкування перш за все у публічній сфері. Наша мова, як і історія, сягає кількох століть і має глибокі корені. Завдання на сьогодні – її зберегти, примножувати та розвивати. Для нас важливо, щоб цей статус був таким, як, наприклад, у Франції чи Польщі. В частині реального забезпечення статусу мови, слід звертати увагу на відповідальність у разі порушення мовного законодавства. Серед пропонованих нововведень також варто згадати й відповідальних осіб у сфері застосування державної мови, зокрема це Уповноважений із захисту державної мови та мовний інспектори.