Постановка проблеми. Відповідно до ст. 3 Конституції України утвердження та забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Забезпечення прав людини включає реалізацію, охорону та захист. Згідно зі ст. 5 Конституції України кожен має право після використання всіх національних засобів юридичного захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. Обов’язок держави полягає в забезпеченні цього права[1].
Одним з елементів права кожного звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій є право на виконання рішень таких міжнародних установ та організацій[2].
Водночас і науковці, і практики одностайні в думці, що забезпечення виконання рішень міжнародних установ та організацій в України потребує свого вдосконалення[3]. Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про таку необхідність та доцільність.
Зважаючи на конституційні традиції країн-учасниць ЄС та України, а також на мету набуття Україною повноправного членства в ЄС, актуальним є аналіз конституційно-правового регулювання виконання рішень Європейського суду з прав людини і країнах-учасницях ЄС.
Аналіз останніх досліджень та публікацій. В науці конституційного права це питання досліджувалось в працях Д. Бєлова[4], Ю. Бисаги[5], Г. Нечипорук[6] та інших науковців. Водночас комплексні дослідження цього питання з огляду на зміну суспільних відносин, законодавства, практику Європейського суду з прав людини не проводились.
Мета цієї статті – виявити особливості виконання рішень Європейського суду з прав людини в країнах-учасницях ЄС.
Виклад основного матеріалу. Загальновизнаний принцип обов’язковості остаточного судового рішення, в тому числі й обов’язковість остаточного рішення Європейського cуду з прав людини (надалі – ЄСПЛ), на підставі статті 46 Конвенції в тій чи іншій формі закріплено в законодавстві всіх європейських країн[7]. Однак, як зазначає Н. Блажівська, «законодавство європейських країн істотно відрізняється одне від одного у важливих аспектах процедури виконання рішення ЄСПЛ… З-поміж таких аспектів передусім слід зазначити наступні: 1) наявність спеціального закону, який регулює процедуру виконання рішень ЄСПЛ; 2) кваліфікація рішення ЄСПЛ як виконавчого документа; 3) існування спеціальної процедури виконання рішень ЄСПЛ, яка відрізняється від процедури виконання рішень національних судів; 4) наявність «єдиного вікна» для отримання заявником грошової компенсації (справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції); 5) існування спеціальної статті витрат державного бюджету для виплати грошових компенсацій на підставі рішень ЄСПЛ; 6) можливість перегляду рішення національного суду на підставі рішення ЄСПЛ, безпосередньо передбачена процесуальним законом»[8].
Виконання рішення Європейського суду з прав людини є міжнародним зобов’язанням держави за Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Такий підхід покладено в основу контрольного механізму Конвенції.
У Республіці Чехія порядок виконання рішення Європейського суду з прав людини врегульовано комплексом нормативно-правових актів. Перш за все, це ті нормативно-правові акти, які регулюють діяльність Уповноваженого представника держави в Європейському суді з прав людини. Також це ті нормативно-правові акти, в яких визначено функції і повноваження органів державної влади Чехії на виконання рішень Європейського суду з прав людини – вжиття заходів загального та індивідуального характеру.
У Чехії виконання рішення Європейського суду з прав людини координується Міністерством юстиції Чехії. Структурно до нього входить Уповноважений представник держави в Європейському суді з прав людини.
На Уповноваженого представника держави в Європейському суді з прав людини покладено функцію інформування органів державної влади Чехії про надходження індивідуальних заяв проти Чехії до Європейського суду з прав людини, про рішення Європейського суду з прав людини у справах проти Чехії, а також про практику Європейського суду з прав людини загалом. Також Уповноважений представник держави в Європейському суді з прав людини здійснює розробку рекомендацій щодо заходів загального характеру, які необхідно вжити на виконання рішення Європейського суду з прав людини, бере участь у законотворенні.
На Міністерство фінансів Чехії покладено функцію з виплати сум матеріальної сатисфакції відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справах проти Чехії. Щодо інших заходів загального та індивідуального характеру на виконання рішень Європейського суду з прав людини, то ключова роль в їх застосуванні належить Конституційному Суду Республіки Чехія.
Конституційний Суд Республіки Чехія розглядає питання конституційності законів Чехії, в тому числі і в світлі практики Європейського суду з прав людини, а також розглядає скарги на порушення прав людини і основоположних свобод органами державної влади. На відміну від України, Конституційний Суд Чехії є національним засобом юридичного захисту, який має вичерпати заявник, перш ніж звернутись до Європейського суду з прав людини.
Практика Комітету міністрів у здійсненні нагляду за виконанням рішень Суду показує, що у виняткових випадках повторний розгляд справи або поновлення провадження є найбільш ефективним, якщо не єдиним засобом досягнення restitutio in integrum[9]. Комітет Міністрів Ради Європи у Рекомендації N R(2000)2 «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» (1) закликав Договірні Сторони, зокрема, до перегляду своїх національних правових систем з метою забезпечення адекватних можливостей повторного розгляду справи, включаючи поновлення провадження, у випадках, коли Суд визнав порушення Конвенції, особливо: i) коли потерпіла сторона і далі зазнає значних негативних наслідків рішення, ухваленого на національному рівні, – наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше ніж через повторний розгляд або поновлення провадження; ii) коли рішення Суду спонукає до висновку, що a) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції по суті, або b) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи недоліки, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні[10].
Л. Дешко за критерієм запровадження національного механізму (механізмів), який передбачає можливість звернутися за переглядом справ, провадження в яких завершено згідно з судовим рішенням, яке набуло статусу остаточного, на підставі встановлення Європейським судом з прав людини порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод або на підставі рішення, винесеного іншою міжнародною судовою установою, країни-учасниці Ради Європи класифікує на такі види: 1) в національному законодавстві країни чітко не передбачено перегляд національним судом справ на підставі встановлення Європейським судом з прав людини порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та заявники не можуть ініціювати перегляд справи у зв’язку з нововиявленими обставинами або допущеними процесуальними помилками (Австрія, Бельгія, Греція, Угорщина, Італія, Ірландія, Ліхтенштейн, Люксембург, Монако, Словенія, Іспанія, Швеція…); 2) в національному законодавстві країни чітко не передбачено перегляд національним судом справ на підставі встановлення Європейським судом з прав людини порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, але заявники можуть ініціювати перегляд справи у зв’язку з нововиявленими обставинами або допущеними процесуальними помилками (Франція, Нідерланди, Польща); 3) в національному законодавстві країни закріплено можливість для заявника, на користь якого було постановлено рішення Європейського суду з прав людини клопотати про перегляд цивільної справи на підставі встановлення Європейським судом з прав людини або іншою міжнародною судовою установою порушення державою його суб’єктивного юридичного права (… Хорватія, Чеська Республіка, Естонія, … Німеччина, Латвія, Литва, … Чорногорія, Норвегія, Португалія, Румунія, … Сербія, Словаччина, … Туреччина)»[11].
Заходом загального характеру на виконання рішення Європейського суду з прав людини є вдосконалення національного законодавства та практики його застосування. Парламент Чехії здійснює гармонізацію законодавства Чехії зі стандартами Європейського суду з прав людини. До цього процесу долучене і Міністерство юстиції Чехії шляхом надання висновків на законопроєкти.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини здійснює Конституційний Суд Чехії. Також Конституційний Суд Чехії у вигляді рекомендацій здійснює її роз’яснення іншим національним судам Чехії.
У Німеччині, як і в Чехії, відсутній спеціальний закон, який би регулював виконання рішень саме Європейського суду з прав людини. На Уповноваженого з прав людини при Міністерстві юстиції Німеччини покладено завдання з інформування органів державної влади Німеччини та громадськість про рішення ЄСПЛ. Рішення ЄСПЛ перекладається німецькою мовою та оприлюднюється. Це завдання також покладене на Уповноваженого з прав людини, який представляє Німеччину в ЄСПЛ.
Виконання рішення ЄСПЛ, як вже зазначалося, передбачає вжиття заходів загального та індивідуального характеру. Виплата справедливої суми сатисфакції є заходом індивідуального характеру. Її здійснює федеральне міністерство фінансів. Більше того, для виплати такої компенсації федеральне міністерство фінансів Німеччини має право вилучати (повністю чи частково) кошти з бюджетів земель в разі, якщо органи державної влади чи місцевого самоврядування спричинили порушення норм Конвенції і, відповідно, згідно з рішенням ЄСПЛ Німеччина була визнана порушницею норм Конвенції. Тобто федеральне міністерство фінансів застосовує субсидіарну відповідальність. Також заходи індивідуального характеру на виконання рішення ЄСПЛ передбачають поновлення (на скільки це можливо) порушеного права заявника. Відповідно, орган державної влади чи місцевого самоврядування, який прийняв рішення, яке порушило право заявника, гарантоване йому Конвенцією, має переглянути це рішення.
Якщо заявник не погоджується з результатами перегляду органом державної влади Німеччини рішення в його справі і вважає, що не відбулось поновлення (на скільки це можливо) його порушеного права, він має право звернутися до Конституційного Суду зі скаргою. За вживанням заходів загального характеру на виконання рішення ЄСПЛ здійснює нагляд Уповноважений з прав людини при Міністерстві юстиції. Судові органи тлумачать та застосовують національні нормативно-правові акти з врахуванням практики ЄСПЛ. При цьому національні стандарти забезпечення прав людини в Німеччині вищі, ніж стандарти Конвенції.
Таким чином, судові органи Німеччини тлумачать та застосовують національне законодавство з огляду на практику ЄСПЛ, зважаючи на дотримання національного стандарту забезпечення прав людини.
Федеральний Конституційний Суд Німеччини з метою уникнення порушення прав і свобод людини застосовує практику ЄСПЛ не як основний, а як допоміжний засіб тлумачення змісту прав і свобод людини, закріплених в Основному законі ФРН. На виконання рішення ЄСПЛ виконавчі органи державної влади Німеччини здійснюють розробку законопроєктів, адміністративних заходів. Якщо для виконання рішення ЄСПЛ необхідно вносити зміни до законів Німеччини – до розробки законопроєктів залучається парламент.
Контроль за виконанням рішень ЄСПЛ здійснює Бундестаг шляхом направлення парламентських запитів і проведення слухань щодо вжиття заходів загального характеру органами виконавчої влади. Контроль за виплатою сум справедливої матеріальної сатисфакції здійснює Уповноважений з прав людини при Міністерстві юстиції. Конституційний Суд наділений повноваженнями з вирішення колізій між міжнародними нормами та нормами національних законів, з перевірки правозастосовної практики.
Висновки
1. Виконання рішення Європейського суду з прав людини координується Міністерством юстиції, структурно до якого входить представник держави в Європейському суді з прав людини.
На Уповноваженого представника держави в Європейському суді з прав людини покладено функцію інформування органів державної влади про надходження індивідуальних заяв проти держави до Європейського суду з прав людини, про рішення Європейського суду з прав людини у справах проти держави, а також про практику Європейського суду з прав людини загалом. Уповноважений представник держави в Європейському суді з прав людини здійснює розробку рекомендацій щодо заходів загального характеру, які необхідно вжити на виконання рішення Європейського суду з прав людини, бере участь у законотворенні. Щодо інших заходів загального та індивідуального характеру на виконання рішень Європейського суду з прав людини, то ключова роль в їх застосуванні належить Конституційному Суду.
2. В національному законодавстві ряду країн-учасниць ЄС (Хорватія, Чеська Республіка, Естонія, Німеччина, Латвія, Литва, Чорногорія, Норвегія, Португалія, Румунія, Сербія, Словаччина, Туреччина) закріплено можливість для заявника, на користь якого було постановлено рішення Європейського суду з прав людини, клопотати про перегляд цивільної справи на підставі встановлення Європейським судом з прав людини порушення державою його суб’єктивного юридичного права.
3. У Чехії Конституційний Суд здійснює аналіз практики Європейського суду з прав людини, а також у вигляді рекомендацій здійснює її роз’яснення іншим національним судам Чехії. Для виплати суми справедливої сатисфакції федеральне міністерство фінансів Німеччини має право вилучати (повністю чи частково) кошти з бюджетів земель в разі, якщо органи державної влади чи місцевого самоврядування спричинили порушення норм Конвенції і, відповідно, згідно з рішенням ЄСПЛ Німеччина була визнана порушницею норм Конвенції.
Якщо заявник не погоджується з результатами перегляду органом державної влади Німеччини рішення в його справі і вважає, що не відбулось поновлення (на скільки це можливо) його порушеного права, він має право звернутися до Конституційного Суду зі скаргою.
Судові органи Німеччини тлумачать та застосовують національне законодавство з огляду на практику ЄСПЛ, зважаючи на дотримання національного стандарту забезпечення прав людини. Федеральний Конституційний Суд Німеччини наділений повноваженнями з вирішення колізій між міжнародними нормами та нормами національних законів, з перевірки правозастосовної практики.