Конституційна скарга: реальний механізм захисту прав людини чи чергова декларація?

Нещодавно в Україні відбулась довгоочікувана подія – у ході реформи правосуддя 2016 року до Конституції України були внесені зміни, якими запроваджено конституційну скаргу. Щоправда, довгоочікуваною ця подія була для невеликого кола людей, навіть у професійному юридичному середовищі, – переважно для конституціоналістів та деяких адвокатів, які шукали додаткових механізмів захисту прав своїх клієнтів. Основна суспільна увага була прикута до більш важливих, з погляду громадськості, напрямів реформи правосуддя, таких як формування нового Верховного Суду, створення Вищої Ради правосуддя, зміни у статусі суддів, відкриття можливостей для кадрового оновлення суддівського корпусу тощо. Проте насправді ефект від запровадження конституційної скарги, за певних умов, може бути дуже відчутним і торкнутися як усього апарату держави, так і загалом взаємовідносин держави із людиною, а також суттєво вплинути на правосуддя.
Не випадково Венеційська комісія вже давно рекомендувала Україні запровадити конституційну скаргу . Адже цим не тільки вирішується проблема доступу громадян до конституційного правосуддя, створення можливостей захисту основоположних прав засобами конституційної юрисдикції, але й вводиться додатковий інструмент, покликаний збалансувати конституційну систему публічної влади, не допустити державного свавілля, забезпечити функціонування конституційної системи обмеженого правління. Таким чином, запровадження конституційної скарги може стати важливим і водночас необхідним кроком до формування конституційної держави. Щоправда, такі ж шанси й того, що запровадження конституційної скарги в Україні буде віднесено до категорії втрачених можливостей…
Для України сьогодні вкрай важливо довести хоч якусь реформу до логічного завершення, тим більше реформу такої серйозної та водночас чутливої сфери, як конституційне судочинство. Тож дуже не хотілося б, аби конституційна скарга поповнила перелік failed cases та стала приводом для чергового суспільного розчарування. Закономірно виникає питання: що потрібно зробити для того, щоб цього не відбулося, щоб конституційна скарга запрацювала, і результати реалізації цього інституту були відчутними?
Відповідаючи на нього, більшість правників скажуть: «прийняти закон»; і будуть частково праві. Загальновідомо, що кожен новий для правової системи інститут імплементується через створення відповідного механізму. Чим більш продуманий цей механізм, тим вищі шанси для ефективної реалізації нового інституту. Конституційна скарга не є винятком. Сама по собі норма Конституції, незважаючи на її пряму дію, не несе за собою жодних із перелічених позитивних наслідків. Незважаючи на формальну чинність норм Основного Закону про конституційну скаргу, ті, що вже надійшли до Конституційного Суду України, реєструються, проте не розглядаються, адже процедура їх розгляду не визначена законом .
Проте, чи буде прийняття закону достатнім заходом для того, щоб забезпечити успіх конституційної скарги ? Навряд чи відразу ж після його прийняття за помахом чарівної палички конституційна скарга стане дієвим інструментом. Відтак, на наше переконання, для успішної реалізації проекту «конституційна скарга» слід зробити кілька важливих кроків.
1. Чітке формулювання мети запровадження конституційної скарги та очікувань від реалізації цього інституту.
Завищені очікування – підстава для розчарування у майбутньому. Тому, запускаючи механізм конституційної скарги, ми повинні чітко сформулювати мету її запровадження, на основі чого і повинні визначатися очікування від її реалізації. Сьогодні досить поширеними у політичному середовищі (а саме воно найбільше впливає на суспільну думку) є визначення мети запровадження того чи іншого інституту, проведення тієї чи іншої реформи, як виконання зобов’язань перед Радою Європи, Європейським Союзом, іншими міжнародними партнерами. На наш погляд, це абсолютно неприпустимо. Складається враження, що Українська держава, як неслухняна учениця, з-під палки мусить виконати домашнє завдання, щоб отримати ті чи інші блага. Проте саме реалізація цього інституту, створений правозахисний механізм, загалом – результат реформи – і є тими благами, які ми отримуємо. Адже згадані рекомендації зарубіжних партнерів спрямовані на сприяння імплементації в Україні ключових елементів європейської моделі конституціоналізму (а відтак – і конституційної держави) , що уже пройшли апробацію у низці європейських держав.