Віктор Мусіяка заслужений юрист України, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія»
«Конституція – акт влади народу. Частина 1»
Відомий політичний і державний діяч, заслужений юрист України, один із авторів тексту Конституції України, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія» та провідний експерт Центру Разумкова про віртуальність та реальність Конституції в умовах сучасного розвитку суспільства та відновлення конституційного ладу в Україні.
– Сьогодні буде йти мова про Конституцію України та про те, наскільки вона є актом установчої влади народу, – разом з Віктором Лаврентійовичем Мусіякою. Пане Вікторе, на вашу думку, Конституція України, наскільки вичерпно ми можемо сказати, що на сьогоднішній день вона є актом не парламенту, не держави, а саме народу?
– По-перше, коли мова йде про нашу Конституцію, часто говорять, що ось вона була прийнята парламентом, а треба було виносити на референдум, тому що народ має затвердити її. Справа в тому, що в той час, 1996 року, ми були останньою республікою колишнього СРСР, яка як самостійна держава прийняла власну конституцію незалежної держави. Ми ж не революцію влаштовували, тоді не було революційної ситуації, це був еволюційний процес. Була конституція УРСР, потім внесені зміни у відповідні розділи і так далі. Пізніше були зміни, можливо, Ви пам`ятаєте, у 1995 році. Був прийнятий так званий конституційний договір, в основі якого був текст Конституції, а в ньому в кінці зазначено: зміни до Конституції вносяться Верховною Радою України. По-іншому ми зробити не могли. Тому, все це відповідає Конституції, все це нормативно, легітимно. Однак, коли мова йде про те, що Конституція має бути актом установчої влади, то мається на увазі, перш за все, влада народу. Так, у Конституції сказано, від імені українського народу Верховна Рада приймає цю Конституцію. Оці всі 22 роки після прийняття Конституції України показали, що весь час повторюється цей трагічний процес – кругообіг відносин між владою і народом – саме в такому контексті, який нас всіх не влаштовує. Деколи кажуть: «державою і народом», хоча я вважаю, що це неправильно. Бо ми якраз підійшли до моменту, коли вже є усвідомлення в суспільстві. Тому є стільки розроблених уже проектів Конституції, суспільних договорів, пропозицій у парламенті, є вже навіть зареєстрований законопроект, вдруге, між іншим. У 2008 році Тарас Стецьків зареєстрував законопроект «Про порядок скликання установчих зборів». А тепер знову у парламенті є зареєстрований цей законопроект. І все це уже давно стало зрозумілим не тільки політикам. Політики реагують на те, що відбувається у суспільстві, і хочуть «забити» свою першість у цьому процесі. Але об`єктивно є потреба в тому, щоб Конституція як основний закон суспільства, якщо її розглядати на майбутнє як серцевину суспільного договору, була затверджена народом.
– Дуже добре, що ви цю частину теми зачепили. У контексті численних так званих втручань в текст Конституції, яка була прийнята за Вашою безпосередньою участю, (і в подальшому Ви активну участь брали в захисті Конституції), ми знаємо, що під час однієї революції, другої та проміжний період Конституція зазнавала певних втручань… і, безумовно, сьогодні маємо частину суспільства, яка вже десь орієнтується в тому, наскільки текст, який на даний час існує, справді має зв`язок з народом. Водночас частина людей, в тому числі фахівців, виступають категорично проти вирішення цього питання на референдумі. Що ми можемо аргументувати конструктивно і логічно цим людям, які зокрема, як мені видається, трохи безпідставно говорять, що народ не здатний приймати Конституцію, згадуючи чомусь Гітлера, який прийшов до влади через референдуми. От чому у нас значна частина професійного і політичного істеблішменту так боїться народу?
– Я б сказав, народ сам дає привід для цього. На мою думку, треба говорити чесно. Справа в тому, що у загальному контексті що потрібно, аби народ врешті-решт ухвалив Конституцію?! У мене є ціла концепція, над якою я працюю зараз і, звичайно, її треба повністю і цілісно подавати. Однак справа в тому, що народ як мінімум повинен на референдумі затвердити ціль держави, яка має бути досягнена за допомогою держави як інструмента в руках суспільства. Найголовніше, звичайно, коли ми говоримо про народ, розуміємо, що в нас люди бідують, вони ніколи в житті не заглянуть ні в яку Конституцію, їм би вижити. Є мільйони сімей, які виживають, мільйони людей тримаються на субсидіях, але ці люди – громадяни нашої держави і вони є саме тими, хто становить громадянське суспільство, тобто є найбільш активною частиною суспільства. Так от, саме громадянське суспільство, як серцевина усього суспільства, народу, є найбільш активною частиною. От на неї ми покладаємося і маємо покладатися, це десь 10-12%, скажімо, уже у нас є. Ці всі «майдани» показали, що не тільки в Києві 1,5 млн вийшли і довели, що вони готові відстоювати відповідні моральні та інші засади функціонування суспільства, а й в усій Україні це відбулось. Тому, коли мова йде про те, виносити чи не виносити це назагал, я думаю, що в цьому сенсі треба тільки одне підкреслити – перед тим, як виносити, варто не лише інформувати суспільство, але й розжовувати, простіше кажучи, пояснювати, щоб це певним чином не стало неприйнятним. Це зумовлено тим, що є частина людей, яким треба роз’яснювати, оскільки не всі мають юридичну освіту, а ми не можемо зовсім спрощувати текст Конституції, тож пояснення потрібні. З огляду на це я хочу зазначити одну річ: фактично зараз вже почався виборчий процес – і це покажуть не тільки майбутні президентські вибори, коли ми спостерігаємо всю цю когорту… запасні кандидати, які постійно беруть участь, але й парламентські вибори. Уже всі ці лідери партій «занурились» у вибори. І тут дуже важливий момент, ми живемо по суті в умовах віртуальної Конституції. Наша Конституція є писаною, проте, на жаль, віртуальною, оскільки в житті ми бачимо зовсім інші підвалини, на яких функціонує вся система державного управління, влади і права.
– От у цьому плані дуже важливо окреслити, не хочу вживати пафосних слів, але, напевно, світоглядну категорію Конституції. Ви зазначили, що «народ повинен», і це логічно, якщо ми говоримо про народовладдя, демократію, визначати ціль, мету та сенс існування держави. Чи можемо ми говорити в цьому контексті, що Конституція якраз би мала бути отим набором елементів української національної ідеї, про яку часто говорять, що у нас її нібито немає. Власне національна ідея як сенс існування народу та держави, мала би і могла би якраз бути відображена в Конституції. Чи можна в такому ракурсі говорити, як ви гадаєте?
– На мою думку, національна ідея і співвідношення її з ціллю держави – це ті категорії, які не можуть бути відокремлені одна від одної.
-Так, абсолютно погоджуюсь.
-У цілі держави, коли вона формулюватиметься, має бути відображена національна ідея, – все, що пов`язане із мораллю, традиціями, культурою, етикою, з усіма речами, які нас презентують в людському суспільстві як українців.
– А не гасло якесь, бо ж шукають гасло постійно…
– Звичайно. Нам уже вистачає цих «гасел»! Конкретика має бути. І чому я кажу про віртуальність. Реальне життя показує, що влада, і я ще раз хочу підкреслити, не потрібно ототожнювати, що влада – це держава, держава – це механізм, який використовує влада, в своїх, як правило, інтересах. На жаль, зараз немає таких, щоб хоча б, скажімо, задовольняючи власні інтереси, якимось чином ще й подбали про інших. Якщо мова йде про людину, то до прикладу, ті ж субсидії, куди вони йдуть? Люди принижуються, люди пов`язують те, що вони залежні від влади, тому що вона дає субсидії. Однак питання в тому, куди йдуть ці суми субсидій?! Ніби допомагають жити людям, а фактично – відбувається перерозподіл бюджетних коштів, які йдуть знову ж до кишень тих, хто цю владу тримає в руках. Це я веду до того, що перша стаття Конституції – Україна є незалежна, соціальна, правова, демократична держава. Візьміть кожну із цих чотирьох складових, вони, на жаль, абстрактні. А реальна – ось ця, так звана «жива Конституція». Ми з вами як фахівці знаємо, що чимало людей, і до того ж наші колеги, кажуть, що життя не може повною мірою відображатись Конституцією. Даруйте, але це має через Конституцію все одно переливатися. Якщо мова йде про те, що у нас незалежна держава, суверенна держава, відповідно, нами не мають керувати ні з Росії, ні з Вашингтону, ні з Брюсселю, нізвідки. Якщо це соціальна держава, то зрозуміло, що це ж не неолібералізм має панувати в державі, який насаджується, а фактично конституційні засади розвитку економіки. Коли мова йде про правову державу, то даруйте, але в цих умовах неможливо говорити про права і свободи, про реформи, судову і так далі… У нас маса проблем, які говорять про те, що все це поки що абстракція. Чому я зазначив раніше, що ми маємо не забувати, що знаходимось уже в передвиборчому стані. Тому що, перш за все, через засоби масової інформації потрібно доносити просвітницькі ідеї, які допомагають людям розібратися в суті отого всього життя. Знаєте, скільки засобів масової інформації в руках людей, які хочуть їх використати з заздалегідь відомим наміром, уже нав`язують нам: нумо, обговорюйте питання: а який кандидат найбільше підходить – оцей такий, той «рудий», той ще якийсь і так далі. А мова повинна йти зовсім про інше, я про те, що насамперед в цьому процесі, коли ми говоримо, що він вже почався, люди мають поставити питання собі: «В якій державі я хочу жити?».
Як я уже сказав, в основі усього цього процесу має бути громадянське суспільство. Воно формується, воно не є ще таким, яке б зобов`язало, скажімо, будь-яку владу дотримуватися Конституції, але президентські вибори можуть посприяти руху до громадянського суспільства, яке буде серцевиною усього суспільного процесу. Я маю на увазі, що може з`явитися людина, і я хотів би цього, яка продукуватиме цю ідею. Насамперед, це може здійснитись найближчим часом, наступного року, оскільки відбудуться двоє виборів… Я йшов на роботу сьогодні, побачив знову на бігборді гасло – «Антикорупційний суд…», я подумав, що, може, знову ідея дострокових парламентських виборів з`явилася. Я до того, що можливі вибори і дострокові, але, перш за все, необхідно ставити питання, і хотілось би, щоб хтось із кандидатів це зробив і наполіг на цьому. Таку людину треба обрати, яка розпочне відновлення конституційного ладу відповідно до Конституції. Разом із відновленням конституційного ладу потрібно повністю зробити ревізію, насамперед, законів, які в нас є антиконституційними. Повноваження президента, повноваження парламенту, повноваження Кабінету Міністрів, всіх органів, які обираються, всі інститути треба привести у відповідність до Конституції.
– Вікторе Лаврентійовичу, в цьому плані, що потрібно, щоб ми вирішили проблему віртуальності Конституції? Вибори, очевидно, «засліплюють інколи очі» нашим кандидатам, бо вони бачать мету, яка досягається, коли ми ставимо крапку після слова «влада». Але влада не для того, щоб утверджувати демократію, а для якихось своїх персональних цілей. Як в тій ситуації, яка зараз є в Україні, знову ж таки, ми маємо активне громадянське суспільство, ми маємо людей, які воювали за Україну і воюють зараз, є сім`ї, які втратили своїх рідних і близьких. Як поєднати, з одного боку, цю, мені здається, досить яскраво виражену волю суспільства, волю народу, щоб цього народу влада справді працювала в Україні, і оце бажання політичної верхівки, я не маю на увазі конкретно тих, хто займає сьогодні посади, а тих, як Ви сказали, що в цьому коловороті перебувають, їхнє бажання панувати для своїх інтересів? Який інструментарій, окрім, звичайно, такої інформаційно-просвітницької роботи, Ви бачите? Бо, знову ж таки, якщо не знайдеться оцієї людини найближчим часом, що поставить питання про відновлення конституційного ладу… Назвіть, будь ласка, зараз ті першочергові кроки, зокрема, які мали б бути орієнтиром для активних громадян, щоб наблизити той стан взаємодії між активним народом і тими, хто може йти в політику.
– Таку людину треба шукати в першу чергу, і по суті Ви відповідаєте на питання, яке щойно поставили. Активні громадяни мають для себе цей віртуальний, поки що, образ держави, який вони хочуть мати, але він має бути близьким до того, що в Конституції написано. Образ цієї влади має бути на основі отого державного «кістяку», який тут виписаний, яким має керуватися ця влада. Активний громадянин, а ще краще та добра частина громадянського суспільства мають для себе визначитись, яку вони хочуть мати державу. Чому я говорю «щоб», я би хотів, щоб на озброєння отака активна частина громадян брала ідею – відновлення конституційного ладу.
– Це добре сформульована, мені здається, ідея в цьому плані.
– І вже зрозуміло, що треба зробити повну ревізію. Можна собі уявити, що приходить на посаду Президента людина, яка не тільки йшла з цим гаслом, а яка відразу, прийшовши, подала до Верховної Ради цілу низку проектів законів про скасування певних положень, і де її повноваження скасовуються, нинішні, але які є антиконституційними, але вони є у Президента, де він «не лізе» у економіку. Оце все є базою, на якій за два, три роки буде підготовлений отой суспільний договір, і потім на основі цього суспільного договору або сама мета буде затверджена референдумом, або повністю уже вся Конституція. Це вже механізм – яким шляхом іти. Це має бути чіткий план руху, перш за все до нормального конституційного ладу, якщо цього не зробити, то це все буде повторюватися. Прийдуть, виберуть наступного, будь-кого, він ж сяде на ті самі речі. І знаєте, кажуть, скільки можна на ті самі граблі наступати, і розумні інколи теж на ці граблі наступають, але наступають, щоб не нагинатися, щоб ці граблі взяти до рук. Все це уже ми знаємо, проте враховувати і не наступати, тому що все буде повторюватися. Це надзвичайно неприємна річ – говорити про те, що нас чекає, те саме, а то і гірше нас чекає, якщо ми не будемо йти таким шляхом. Базою для наших наступних кроків до нормального механізму державного управління і права має бути відновлення конституційного ладу, іншого шляху немає, інакше все буде повторюватись і цього тільки й чекають ті, хто рветься до влади.
Транскрипт: Христина Слюсарчук